У середу два безпілотні літальні апарати вибухнули над Кремлем, офіційною резиденцією президента Російської Федерації. Міністерство закордонних справ Росії назвало вибухи спробою українського уряду вчинити замах на президента Росії Володимира Путіна. «Розцінюємо ці дії як сплановану терористичну акцію та замах на президента», — заявили в Москві.
Напад України на Кремль і спроба вбивства Путіна — це злочинно безрозсудна провокація, мета якої в тому, щоб спровокувати агресивні дії Росії, які потім будуть використані як привід для масштабної ескалації участі НАТО у війні.
Істотно важливо те, що атака на Кремль відбулася одразу після того, як Зеленський залишив Україну та попрямував на територію країн НАТО. Він прибув до Фінляндії всього за кілька годин до вибухів, — що, без сумніву, було спробою захистити його від дій Москви у відповідь.
Напад стався напередодні оголошеного на весь світ українського наступу, результат якого, на думку київського режиму, вкрай важливий з точки зору перспективи продовження військових зусиль.
Документи Пентагону, що нещодавно просочилися, вказують на те, що Україна перебуває в набагато гіршому військовому становищі, ніж прийнято вважати. Це означає, що успіх наступу вкрай малоймовірний і може навіть закінчитися катастрофою, якщо не станеться пряме втручання сил НАТО.
Реакція Сполучених Штатів, виражена в заявах держсекретаря Ентоні Блінкена і прес-секретаря президента Карін Жан-П'єр, прямо вказує на причетність Сполучених Штатів до атаки. Дві їхні заяви свідчать про приголомшливий рівень нерозсудливості на найвищих рівнях американської держави.
Незабаром після терактів оглядач Washington Post Девід Ігнатіус попросив Блінкена прокоментувати «нічні новини з Кремля, в яких Україна звинувачується в спробі замаху на президента Володимира Путіна за допомогою удару безпілотника... Яка позиція Сполучених Штатів щодо подібних нападів на керівництво з боку України?»
У жодному разі не знімаючи відповідальності зі Сполучених Штатів, Блінкен недвозначно санкціонував законність подібних нападів, заявивши: «Ми залишаємо за Україною право вирішувати, як вона збирається захищатися».
Ігнатіус перепитав його: «Якщо Україна самостійно вирішить завдати удару у відповідь по російській території, Сполучені Штати не стануть їх критикувати?» — Блінкен повторив: «Це рішення, які Україна сама має ухвалити про те, як вона збирається захищатися, як вона збирається отримати свою територію назад, як збирається відновити свою територіальну цілісність і свій суверенітет».
Пізніше того ж дня, під час брифінгу в Білому домі, прес-секретареві Жан-П'єр був заданий варіант того ж питання: «Чи розглядається адміністрація Путіна, головнокомандувача російських військ, які ведуть цю війну проти України, як законна військова мета?»
Вона відмовилася засудити потенційне вбивство Путіна, заявивши: «Я просто не збираюся здогадуватися».
Ці заяви ясно показують, що метою Сполучених Штатів у конфлікті є зміна режиму. При цьому Путін поміщений у ту саму категорію, що й попередні лідери, яких США скидали та вбивали. До них належать Муаммар Каддафі та Саддам Хусейн (обидва вбиті проксі-силами на службі США), а також Слободан Мілошевич, який помер під час тримання під вартою.
Давно визнано, що вбивство політичного лідера це casus belli [привід для війни]. Джордж Буш-молодший, виправдовуючи вторгнення до Іраку 2003 року, посилався на хибне твердження, згідно з яким Саддам Хусейн раніше планував вбивство його батька-президента. Перша світова війна була спровокована вбивством австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда.
Незважаючи на те, що вибух у Москві не призвів до вбивства Путіна, це була атака на Кремль, резиденцію російського уряду. Сполучені Штати називали як основну причину вторгнення до Афганістану і як значущу причину вторгнення до Іраку терористичні атаки 11 вересня 2001 року на Світовий торговий центр і Пентагон. Плануючи напад на Кремль, Київ чудово розумів, що це посилить тиск усередині Росії у напрямку ескалації війни.
Після заяви Блінкена Вашингтон та Київ зробили спроби усунутись від відповідальності за свою відкриту участь в операції. «Ми не нападали на Путіна», —сказав Зеленський. Але це твердження було спростовано оголошенням української поштової служби лише за кілька годин після нападу про те, що буде випущено марку із зображенням Кремля у вогні. Офіційні особи США також повідомили New York Times, Washington Post і іншим газетам, що Сполучені Штати не знали заздалегідь про атаки. Підійшовши ще далі, Джеймс Ніксі з проімперіалістичного аналітичного центру Chatham House заявив, що напад був здійснений самим Кремлем під «фальшивим прапором».
Ці спроби заперечувати відповідальність не заслуговують на довіру; їх спростовує відкрита зловтіха офіційних осіб США.
Полковник Олександр Віндман, провідна постать у період, що передував війні, привітав атаку, заявивши, що вона «демонструє, наскільки насправді Росія вразлива». Він продовжив: «Найважливіше в ударах безпілотників по Кремлю це збентеження Путіна. Він виглядає дуже слабким».
Спростування українських та американських офіційних осіб наслідують схему, задану попереднім інцидентом — атакою на Керченський міст 8 жовтня 2022 року. Вашингтон та Київ тоді теж заперечували свою причетність, але пізніше повідомлення американських ЗМІ прояснили, що удари було здійснено українським спецназом.
Реакція Білого дому на удари по Кремлю ясно показує, що той дає українському уряду карт-бланш на ескалацію війни. По суті світ стає заручником будь-яких злочинних дій, які може вжити уряд Зеленського.
У міру того, як війна вступає в нові стадії, адміністрація Байдена здійснює всі ті дії, які вона раніше зарікалася робити. Сполучені Штати мають намір зруйнувати всі перепони на шляху ескалації конфлікту, щоб досягти своїх військових цілей.
Заяви офіційних осіб США, які узаконюють потенційне вбивство Путіна, демонструють ступінь нерозсудливості, розпачу та шаленої дурості, які зараз переважають у Вашингтоні та інших столицях країн НАТО. Війна розростається не тільки за інтенсивністю, а й за географічним охопленням, погрожуючи пустити свої метастази від Східної Європи до Тихого океану.
Ця війна має бути зупинена. Вкрай необхідно побудувати масовий міжнародний рух проти війни, орієнтований на зростаючу боротьбу робітничого класу та озброєний соціалістичною програмою.